17 октября, 2019

Прогулюючись р.Ревуном


Багато працювати, то дуже добре! Але відпочивати іноді потрібно. При чому відпочивати активно. Саме прогулянки Червоногригорівськими плавнями дають відпочинок легеням, очам, мозку.
По берегам та й в самій річці, можна побачити безліч тварин та птахів. Зрозуміло, що ні один фотограф не виходить на таку місію без фотоапарата!) Ну й я не виключення. А бува й таке, що апарат брати ліньки, то я просто роблю знімок своїм смартфоном. Ілюстрація до замітки, то є один з прикладів вдалого кадру в HDR режимі. Фотографувати нашу річку - одне задоволення. Кожного разу вона якась різна... А може наш світогляд змінюється, як і змінюється погляд на повсякденні речі. Ось наприклад) Взяти хоча б цю корягу посеред води. Наче нічого особливого, а вона таки має якусь свою історію. Хтось спиляв дерево, або гілка відчахнулася з осокоря, та й стала з часом чудовою підставкою для відпочинку зимородків. Все пов"язано, і зліплено в одну круговерть... Тому кожен кадр який я роблю, я детально роздивляюся, кожна фотографія несе не тільки якусь художню цінність, але й історію, яку можна придумати дивлячись на неї. Іноді, через роки, починаєш на старих фото бачити якісь деталі, які спершу не помітив! Тому прогулюватися та фотографувати природу - одне з найперших завдань. Це машина часу, завдяки якій побачать наші нащадки місцевість, в якій проживали наші пращури. Бо у пращурів часом існує якась тяга до деструкції, завалити пам"ятник історичний, чи випиляти в парку ялинки аж до самого коріння, а ще гірше - не врятувати стару архітектуру. Як я вже писав раніше, нація яка не пам"ятає своєї історії - не нація! Це також стосується і "новоспечених українців" які тільки но навчилися розмовляти рідною мовою, і зразу лізуть до новітніх словників! Забуваючи старі слова, та вносячи запозичення. Та й не тільки одними фотографіями, але й такими спогадами та роздумами можна підтримувати швидкоплинний етнічний розвиток. А гляди, хтось колись напише про це книжку. На кінець моєї крайньої розповіді, згадав таку історію: коли я ще ходив до школи, на вихідних я бігав на річку Ревун, щоб наловити рибки. Так так, риба тоді ще ловилася добре. Навіть під берегом на грубу снасть, можна було впіймати здоровенну біблицю, карася, козлика чи краснопірку. Ось одного разу я прибіг через лиман по росі до річки. Час для рибалки на нашій річці, то з 4 годин ранку і до 8-9 годин максимум. Далі риба просто "йде на обід", стоїть під кущами в прогрітому шарі води і не реагує ні на яку наживку, хоч на носа їй клади) В таку пору лише верховодки натягати можна, голодної такої, проворної верховодки! І от, прийшов я ранком, закинув снасть і маленьке багаття розпалив, щоб посушити кеди і зігрітися) Місце в мене було своє, прикормлене. А метрів 15 від мене була тарзанка, і коли ставало тепло, туди приходила стрибати дітвора. Шубовськаючи в воду, про тиху рибалку вже мова не йшла) Тому можна було сміливо скручувати вудки і перти 3 кілометри назад до хати. От і цей раз щось начало там ляпати по воді. Але було надто рано як для купальників... Та й криків радості я не почув. Ну й добре думаю я, видно хтось один каламутить воду вниз по течії. А це до речі не погано, бо риба в каламуті виловлює їжу. Така вже особливість річкової рибки, коли пройде дощ, то з глиняно-пісчаних берегів змивається грунт, а в грунті бувають і жучки і черв"ячки. Іноді для активації кльову на Ревуні, не обов"язково вкинути в воду пів відра макухи, але й достатньо надурити рибу трьома чотирма бебехами сухої глини. Повернемося до історії, бо я вже якось плавно почав переходити до тонкощів місцевої іхтіології))) Так от, сиджу я далі медитуючи в сторону мого поплавка з кори осокоревої, аж якось бічним зором бачу по під перегом зліва щось з"являється з очерету чорне... Я вирішив, що то хтось нирнув та випливає, ну думаю зараз так влуплю вудкою) Коли глянув - а то, винирнув здоровенний сом! Вхопив повітря, і прямісінько під моєю вудкою дав доброго ляпаса по воді, наче хтось стрибнув. Далі він вигнувшись дугою пішов на дно, вилискуючи своєю чорно-сірою шкірою. Я таке бачив вперше, та й сома живого бачив теж вперше. І якщо зрозуміти, що сом був рази в 2-3 більший за мене, то я потихеньку відійшов від берега. Адреналін зашкалював, коли я дрижачими руками нанизував на гачок наступну наживку, і кожна покльовка здавалася покльовкою сома) От такий випадок на рибалці в мене стався. Правда ця історія чи вигадка, вирішувати вам, а я пішов далі фотографувати ;)

Комментариев нет:

Отправить комментарий